Якщо справа дійшла до покарання

  • Покарання має бути сумісним із вчинком дитини.
  • Не можна карати ігноруванням.

Гра в мовчанку чи вгадування не під силу для психіки дитини.

  • Краще позбавити дитину чогось приємного, ніж використову­вати каральні заходи.
  • Покарання можна пояснити дитині як природний наслідок її негідної поведінки.

Ті неприємні моменти, які відчуває покарана ди­тина, вона не повинна сприймати як помсту розгніваного або обра­женого дорослого, як перемогу дорослого у війні з дитиною. Важли­во, щоб не лише дорослий, а й дитина розуміли, для чого її карають (не тільки за що, а й для чого). Якщо дитина не вимила посуд, можна пояснити їй, що тепер ви не встигнете спекти пиріг, який .усі люблять, і що ви так само цим засмучені, як і вона.

Так само, як і вона…

Не забувайте, що взаєморозуміння, співпереживання, увага до почуттів вашої дитини це золотий фонд ваших взаємин, який гарантує вихід із будь-яких труднощів і конфліктів!

 Успіхів вам у вихованні й розумінні вашої дитини!

article1526

 

Структура 2019-2020 навчального року

– осінні – з 28 жовтня до 03 листопада 2019 року;

– зимові – з 30 грудня 2019 року до 12 січня 2020 року;

– весняні – з 23 до 29 березня 2020 року.

І семестр-  02 вересня – 27 грудня

ІІ семестр  -13 січня – 29 травня

 

ЯК УНИКНУТИ «ДОМАШНІХ БАТАЛІЙ», АБО ДИСЦИПЛІНА БЕЗ КОНФЛІКТІВ

 

 Виховуючи дитину, ми неминуче накладаємо обмеження на її по­ведінку.

«Хочу» і «Не можна», «Не хочу» і «Треба» — ось джерело конфлікту, який у деяких сім’ях переростає в силову боротьбу, справ­жні «домашні баталії».

«Дитино , слухай, що тобі кажуть!», «Буде так, як я сказав!», «Якщо ти.., то я…» — чуємо ми від дорослих.

«Відчепися!», «Все одно буду!», «Ти погана, я тебе не люблю!» — чуємо з іншого боку у відповідь.

Вимагаючи незаперечної слухняності, ми придушуємо творчу основу в дитині, але й залишати без уваги негативну поведінку ми не можемо.

Як домогтися від дитини відповідної поведінки, залишаючись із нею «по один бік барикад», не доводячи справу до конфронтації?

На цю тему написано багато розумних книг,  але в жодній ви не знайдете універсального рецепта. Ми теж не зможемо його дати, але сподіваємося, що міркування й поради, які ми запропонуємо, допоможуть вам творчо осмислити те, що відбувається між вами й ва­шою дитиною.

Перш ніж «взятися за дисципліну», спробуйте відповісти на запитання

 Чи відповідають ваші вимоги можливостям дитини?

  Мож­ливо, ви ставите перед нею занадто недосяжну мету.

  1. Чи не зловживаєте ви своїми повноваженнями «головноко­мандувача»?

  Проголошуючи свої «треба» й «не можна», чи не за­буваєте ви про права дитини на своє особисте «хочу»?

Спробуйте впродовж 3 хвилин пригадати хоча б 5 питань, у яких ваша дити­на зазвичай сама приймає рішення і вас це не дратує. Якщо пригадати важко, ви перестаралися — життя вашої дитини занадто регламенто­ване й рано чи пізно виникне «бунт на кораблі».

Складіть перелік ваших вимог до дитини. Проранжуйте їх за ступенем важливості (перше — найважливіше, останнє — най­менш важливе)… І поділіть їх на три групи.

 Група А — ваші жор­сткі вимоги (обов’язкові для виконання).

 Група Б — ваші побажан­ня (можливі варіанти).

 Група В — ваші мрії (спробуйте так до них і ставитися).

Залишіть за дитиною право вибору в межах деяких ситуацій. Дай­те їй право відігравати активну роль у тому, що стосується її особисто. На помилках вчаться. Дозволяйте дитині зустрічатися з негативними на­слідками своїх дій (або своєї бездіяльності).

Тільки тоді вона дорос­лішатиме й ставатиме відповідальною.

         Наполягаючи на своєму, ставтеся до маленької людини з по­вагою, не принижуйте почуття особистої гідності дитини.

  • Виявляючи несхвалення, звертайтеся до вчинків, а не до особис­тості дитини.

Не торкайтеся особистості, визначайте тільки вчинки, тільки конкретні дії. Не «ти поганий», а «ти вчинив погано». Не «ти жорстокий», а «ти вчинив жорстоко».

  • Не критикуйте почуття дитини.

Не думайте, що дитина, яку ви присоромили, одразу ж перестане злитися, заздрити, ревнувати, зловтішатися. Почуття людини — це частина її «Я», рівень розвитку почуттів відбиває рівень розвитку особистості. Критика на адресу почуттів рівнозначна загальній критиці особистості ди­тини.

Водночас дорослий може й повинен навчати дитину вмінню виража­ти свої почуття в соціально прийнятній формі. Дитина має відповіда­ти за свої вчинки, і дорослий може вимагати контролю над ними.

  • Умійте вислухати дитину.

 Дайте «обвинуваченому» слово! Не позбавляйте його права бути почутим і зрозумілим. «Роби те, що я кажу, твоя думка мене не цікавить» — не найкраща форма діалогу між цивілізованими людьми. Вона принижує гідність дитини. Саме відчуття, що тебе почули й зрозуміли, знімає напруження.

Поспостерігайте за собою: коли ви слухаєте, ви справді слухаєте чи чекаєте, коли настане ваша черга говорити?

  • Вимагаючи «капітуляції», запропонуйте «чесні» умови.

На­полягаючи на своєму, не заганяйте дитину в кут. Дайте їй можливість «зберегти обличчя». Запропонуйте таке рішення, яке дасть можли­вість із честю вийти зі складного становища — це допоможе дитині погодитися з вашою точкою зору.

  • Не жартуйте з вогнем.

 Іронія та жарти на адресу дитини часто провокують з її боку впертість або агресію. Вона не завжди може від­повісти вам тим самим і захищає своє «Я» доступними їй засобами.

 Залучайте дитину до «законотворчості», поділіться з нею «законодавчою владою»

  Встановлюючи правила й норми, обов’яз­кові для виконання, поцікавтеся думкою дитини.

  •  «Я хочу з тобою порадитися» — хороший початок для викладу проблеми, яка назріває. Дитина має зрозуміти, що вас турбує, і ста­ти рівноправним учасником у пошуку рішення.
  • «Давай домовимось» — цією фразою можна почати розмову про взаємні зобов’язання. Укладання угоди передбачає розмову рівних. У разі порушення своїх обов’язків дитиною, відповідна акція батьків уже не буде сприйнята як помста або покарання. Вона просто свідчи­тиме, що угоду розірвано… Але якщо «сторони» зацікавлені, її, зви­чайно, можна відновити.
  • «Вибирай» — цим можна закінчити перелік прийнятних, на ваш погляд, альтернатив поведінки дитини. Остаточне слово начебто залишається за дитиною. Якщо вона вибере сама, вірогідність вико­нання ваших вимог суттєво зросте.
  • «Міняюся, не дивлячись» — переконливий прийом у тих випад­ках, коли дитина претендує на права дорослого («Чому тобі можна, а мені не можна?»). Запропонуйте їй помінятися, тільки поясніть, що разом з вашими правами вона одержить і ваші обов’язки (або відпо­відальність). Швидше за все її особистий вибір зупиниться на тради­ційному «розподілі праці».

Вимагаючи слухняності, робіть це твердо й рішуче.

Адже в тому, що «Васька слухає, та їсть», винен кухар.

 Пам’ятайте, що після «а» доведеться казати «б». Збираючись висловити якусь вимогу до дитини, зважте, чи вистачить у вас сил і часу, щоб наполягти на своєму.

  • Формулюйте свої вимоги стисло. Не кількість аргументів ви­рішує кінець справи, а їхня сила. Багатослівність — ознака слабкості позиції. Черговість наведених аргументів впливає на їхню переконли­вість. Найбільш переконливий наступний порядок: сильний, середній за силою і найсильніший аргумент.
  • Не повторюйтесь. Якщо те, що ви хочете сказати, ви вже не­одноразово говорили, промовчіть або зробіть щось інше.
  • Будьте мужніми. Не відступайте, навіть якщо вам здається, що дитина вас у цю мить просто ненавидить. Ці її почуття стосуються не вас, і вони тимчасові. Якщо ви не принизили й не образили її, по­чуття любові обов’язково повернуться до неї.
  • Не втрачайте самовладання. Цієї миті важливо бути врівнова­женим і спокійним.

Зачіпають почуття особистої гідності й напружують атмос­феру:

 порівняння з іншими на користь інших;

  • похвала на адресу інших на тлі невдач і труднощів у дитини;
  • команди, накази, категоричні вказівки («Твої почуття, думки, бажання мене не цікавлять»);
  • погрози (дитина чує: «Я дужчий (сильніший, доросліший), і буде так, як я сказав»);
  • слова «ти завжди…», «ти ніколи..,» узагальнюють оцінку яко­гось негативного явища до масштабів оцінки особистості дитини;
  • слова на зразок «це ж елементарно» означають, що дитина не може впоратися з тим, з чим легко справляється будь-хто;
  • невтішні пророцтва на майбутнє (крім того, що вони мають вплив навіювання, вони начебто кажуть: «Ну що хорошого можна че­кати від тебе, такого поганого!»)

Якщо справа дійшла до покарання.

  • Покарання має бути сумісним із вчинком дитини.
  • Не можна карати ігноруванням.

Гра в мовчанку чи вгадування не під силу для психіки дитини.

  • Краще позбавити дитину чогось приємного, ніж використову­вати каральні заходи.
  • Покарання можна пояснити дитині як природний наслідок її негідної поведінки.

Ті неприємні моменти, які відчуває покарана ди­тина, вона не повинна сприймати як помсту розгніваного або обра­женого дорослого, як перемогу дорослого у війні з дитиною. Важли­во, щоб не лише дорослий, а й дитина розуміли, для чого її карають (не тільки за що, а й для чого). Якщо дитина не вимила посуд, можна пояснити їй, що тепер ви не встигнете спекти пиріг, який .усі люблять, і що ви так само цим засмучені, як і вона.

Так само, як і вона…

 Не забувайте, що взаєморозуміння, співпереживання, увага до почуттів вашої дитини це золотий фонд ваших взаємин, який гарантує вихід із будь-яких труднощів і конфліктів!

 Успіхів вам у вихованні й розумінні вашої дитини!

 

Наполягаючи на своєму, ставтеся до маленької людини з по­вагою, не принижуйте почуття особистої гідності дитини

iCAZNMDCZ

 Виявляючи несхвалення, звертайтеся до вчинків, а не до особис­тості дитини.

Не торкайтеся особистості, визначайте тільки вчинки, тільки конкретні дії. Не «ти поганий», а «ти вчинив погано». Не «ти жорстокий», а «ти вчинив жорстоко».

  • Не критикуйте почуття дитини.

Не думайте, що дитина, яку ви присоромили, одразу ж перестане злитися, заздрити, ревнувати, зловтішатися. Почуття людини — це частина її «Я», рівень розвитку почуттів відбиває рівень розвитку особистості. Критика на адресу почуттів рівнозначна загальній критиці особистості ди­тини.

Водночас дорослий може й повинен навчати дитину вмінню виража­ти свої почуття в соціально прийнятній формі. Дитина має відповіда­ти за свої вчинки, і дорослий може вимагати контролю над ними.

  • Умійте вислухати дитину.

 Дайте «обвинуваченому» слово! Не позбавляйте його права бути почутим і зрозумілим. «Роби те, що я кажу, твоя думка мене не цікавить» — не найкраща форма діалогу між цивілізованими людьми. Вона принижує гідність дитини. Саме відчуття, що тебе почули й зрозуміли, знімає напруження.

Поспостерігайте за собою: коли ви слухаєте, ви справді слухаєте чи чекаєте, коли настане ваша черга говорити?

  • Вимагаючи «капітуляції», запропонуйте «чесні» умови.

На­полягаючи на своєму, не заганяйте дитину в кут. Дайте їй можливість «зберегти обличчя». Запропонуйте таке рішення, яке дасть можли­вість із честю вийти зі складного становища — це допоможе дитині погодитися з вашою точкою зору.

  • Не жартуйте з вогнем.

 Іронія та жарти на адресу дитини часто провокують з її боку впертість або агресію. Вона не завжди може від­повісти вам тим самим і захищає своє «Я» доступними їй засобами.

 

Вимагаючи слухняності, робіть це твердо й рішуче

 Пам’ятайте, що після «а» доведеться казати «б». Збираючись висловити якусь вимогу до дитини, зважте, чи вистачить у вас сил і часу, щоб наполягти на своєму.

  • Формулюйте свої вимоги стисло. Не кількість аргументів ви­рішує кінець справи, а їхня сила. Багатослівність — ознака слабкості позиції. Черговість наведених аргументів впливає на їхню переконли­вість. Найбільш переконливий наступний порядок: сильний, середній за силою і найсильніший аргумент.
  • Не повторюйтесь. Якщо те, що ви хочете сказати, ви вже не­одноразово говорили, промовчіть або зробіть щось інше.
  • Будьте мужніми. Не відступайте, навіть якщо вам здається, що дитина вас у цю мить просто ненавидить. Ці її почуття стосуються не вас, і вони тимчасові. Якщо ви не принизили й не образили її, по­чуття любові обов’язково повернуться до неї.
  • Не втрачайте самовладання. Цієї миті важливо бути врівнова­женим і спокійним.

БУЛІНГ

 

 

ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО ОСВІТУ

Освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.
Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору,
збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.
Освіта в Україні грунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами.

Стаття 59. Відповідальність батьків за розвиток дитини

1. Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості.
2. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
3. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов’язані:
постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;
– поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім’ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв;
– виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до своєї країни;
– сприяти здобуттю дітьми освіти у навчальних закладах або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу;
– виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.
4. Держава надає батькам і особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов’язків, захищає права сім’ї.

Стаття 60. Права батьків

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:
– вибирати навчальний заклад для неповнолітніх дітей;
– обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування навчальних закладів;
– звертатися до державних органів управління освітою з питань навчання, виховання дітей;
– захищати у відповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей.

ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО ЗАГАЛЬНУ СЕРЕДНЮ ОСВІТУ

Стаття 29. Права та обов’язки батьків або осіб, які їх замінюють

1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:
– вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей;
– приймати рішення щодо участі дитини в інноваційній діяльності загальноосвітнього навчального закладу;
– обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування загальноосвітніх навчальних закладів;
– звертатися до відповідних органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей;
– захищати законні інтереси дітей.
2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов’язані:
– забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання;
– постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;
– поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до сім’ї, старших за віком, державної і рідної мови, до народних традицій і звичаїв;
– виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей Українського народу, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до України.
3. У разі, якщо батьки або особи, які їх замінюють, всупереч висновку відповідної психолого-медико-педагогічної консультації відмовляються направляти дитину до відповідної спеціальної загальноосвітньої школи (школи-інтернату), навчання дитини проводиться за індивідуальною формою.

Розділ X. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У СФЕРІ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Cтаття 47. Відповідальність за порушення законодавства про загальну середню освіту

1. Посадові особи і громадяни, винні у порушенні законодавства про загальну середню освіту, несуть відповідальність у порядку, встановленому законами України.
2. Шкода, заподіяна учнями (вихованцями) загальноосвітньому навчальному закладу, відшкодовується відповідно до законодавства України.
3. Злісне ухилення батьків від виконання обов’язків щодо здобуття їх неповнолітніми дітьми повної загальної середньої освіти може бути підставою для позбавлення їх батьківських прав.