Знову прийшла весна – все оживає. Пробуджується. Набирається краси і молодості. Здається, що на весні ми по-особливому ніжно і трепетно любимо свою рідну землю. І саме весною приходить до нас цей день – день Перемоги у Великій Вітчизняній війні.
В цей день ми приходимо на це святе місце, щоб віддати данину вдячності і вклонитися низько подвигу старшого покоління.
Суворий час Великої Вітчизняної став надбанням історії. Але хоч би скільки минуло часу, доки існуватиме на своїй землі українська нація – у цей день країна завжди вклонятиметься солдату Перемоги.
Пам’ять – вона нетлінна і вічна. Вона дивиться на нас із старих фронтових фотографій, з тих речей фронтовиків, які зберігають родини…
Не забуваймо героїв нашого села, які пішли на фронт і вже більше ніколи не повернулися до рідної оселі. Їхні тіла прийняла не тільки українська земля. Вони знайшли відпочинок в Польщі, в Німеччині, Росії, а доля деяких односельців взагалі – невідома.
Не залишилося жодної оселі, яка б не оплакувала рідних чи близьких.
Я щиро вірю, що стійкість і мужність наших дідів, незалежність духу і велика любов до Батьківщини завжди будуть взірцем для кожного молодого українця.
Особливо тяжко говорити про війну сьогодні, коли наш брат, наш сусід Росія – топче українську землю, зриває українські прапори з флагштоків, вбиває свого брата-українця. В це неможливо повірити! Нам залишається тільки молитися за мир на наший землі.
Слава Україні!
Героям слава!